За завісами історії

Проблема емоційного розвитку досліджувалася багатьма психологами та педагогами (Л. С. Виготський, Л. С. Зіньковський, О. В. Запорожець, Л. І. Неверович, В. Т. Кудрявцев, Л. П. Стрєлкова та ін). Вивченням емоційних станів дітей займалися такі відомі психологи, як М. Л. Фігурін, Н. П. Денисова, М. М. Аскаріна, К. Г. Бібанова, які наголошували на важливості розвитку емоційної сфери, зокрема на вихованні почуттів з перших років життя дитини. 

Цілісний та гармонійний розвиток дитини як особистості - головна мета модернізації дошкільної освіти на сучасному етапі. Дошкільний вік - первинний етап соціалізації дитини. Це період долучення до загальнолюдських цінностей, час встановлення перших взаємин з людьми, період бурхливого розвитку емоційної сфери, яка має величезний вплив на особистісний розвиток дитини, на оволодіння нею різноманітними видами діяльності. Впродовж дошкільного дитинства емоції розвиваються, ускладнюються і набувають інтелектуалізованого характеру. Відомий вітчизняний психолог В. В. Зіньківський писав: «Психічна організація дитинства виключно прекрасна, і цією красою і грацією своєї дитинство зобов'язана тієї безпосередності, коріння якої лежить у переважному розвитку емоційної сфери».

Життя людини насичене різними явищами, предметами, і ніщо не залишає його байдужим. Всі емоції та почуття, які може відчувати людина - види її суб'єктивного ставлення до дійсності, переживання нею того, що виявляється безпосередньо в поле її сприйняття, стверджує В.П. Шестаков. 

Емоції і почуття - поняття синонімічні, відзначає Т.А. Даніліна але не рівнозначні. Емоції - це реакція людини на вплив внутрішніх і зовнішніх подразників, що мають яскраво виражене суб'єктивне забарвлення. Почуття - це своєрідно виражене пережите людиною ставлення до навколишньої дійсності. [4 с. 7]

А.Н. Леонтьєв підкреслював: «Вважаємо недоцільним при вивченні психічного розвитку дитини, маючи на увазі виховання його як особистості, відокремлювати психічний розвиток від розвитку особистості». Адже саме в процесі психічного розвитку «дитина перетворюється в члена суспільства. Послідовні стадії в його розвитку і є не чим іншим, як окремими ступенями цього перетворення ». [6 с. 156]

На думку Л. С. Виготського, в процесі розвитку і становлення особистості дитини необхідно враховувати, що «тільки внутрішні зміни самого розвитку, тільки переломи і повороти в його перебігу можуть дати надійну основу для визначення головних епох побудови особистості дитини». [2 с. 247]

Д. Б. Ельконін в основу періодизації, що відповідає цілісному розвитку психіки дитини, поклав уявлення про характеристику кожного віку як своєрідного і якісно особливого періоду життя людини, що відрізняється насамперед певним типом провідної діяльності і виникають завдяки йому специфічними психологічними новоутвореннями. Закономірні переходи від одних вікових періодів до інших відповідають зміні провідного типу діяльності, а спадкоємність цих типів діяльності забезпечує єдність психологічного розвитку людини як особистості. Звідси, на думку автора, все психічне життя дитини розглядається як процес безперервної зміни діяльності, причому на кожному віковому етапі виділяється «провідна діяльність, з встановленням структур якої пов'язані найголовніші психологічні новоутворення даного віку». [5 с. 320]

В.А. Сухомлинський, вивчаючи взаємозв'язок емоційного стану та розумового розвитку, вказує на величезну поворотну силу впливу емоційного стану на розум, на все інтелектуальне життя. Л.С. Виготський у своїх дослідженнях зазначає, що «емоції є центральною ланкою психічного життя людини, і, перш за все, дитини». [3 с. 27]

Велике значення проблемі емоційних переживань в психічному розвитку дитини в 1968 році в своїй праці «Особистість і її формування в дитячому віці» надавала Л.І. Божович. Наголошуючи на важливості розуміння афективного ставлення дитини до середовища, вона писала: "Ми розглядаємо афективні стану як тривалі, глибокі емоційні переживання, безпосередньо пов'язані з активно діючими потребами і прагненнями, що мають для суб'єкта життєво важливе значення". [1 с. 153] 

У цьому сенсі Л.И.Божович як би солідаризується з позицією Л. С. Виготського, який ввів поняття переживання для аналізу ролі середовища в розвитку дитини.

Однак аналіз подальших поглядів на проблему переживання у Виготського, який поставив це поняття в залежність від інтелектуальних процесів, змушує її дистанціюватися від цієї позиції: "І якщо висунуте їм поняття переживання (поняття афективного ставлення дитини до середовища) наблизило нас до розуміння істинних причин дитячого розвитку , то подальший пошук визначального це розвиток ланки, що закінчився поняттям узагальнення, знову повернув нас до інтеллектуалістичних позицій ". [1 с. 156] 

І, нарешті, розкриваючи психологічну природу переживання, Л. І. Божович пише: "... За переживанням, як ми думаємо, лежить світ потреб дитини - його прагнень, бажань, намірів в їх складному переплетенні між собою і в їх співвідношенні з можливостями їх задоволення. і вся ця складна система зв'язків, весь цей світ потреб і прагнень повинен бути розшифрований для того, щоб ми могли зрозуміти характер впливу зовнішніх обставин на психічний розвиток дитини ". [1 с. 159] 

    Література

  1. Божович Л. И. Особистість та її формування в дитячому віці. - СПб.: Пітер, 2008. - 400 с., с. 156
  2. Виготський Л.С. Проблема віку // Виготський Л.С. Зібрання творів: У 6-ти т .; Т.4. - М .: Педагогіка, 1984. - с. 244-268, с. 247
  3. Виготский Л. С. Психологія розвитку дитини. - М.: Вид-во, Сенс, вид-во, Эксмо, 2004. - 512с. - (Серія «Бібліо¬тека всесвітньої психології»).
  4. Даніліна Т.А. У світі дитячих емоцій. - М.: Айрис-прес, 2007 .- 160 с., с. 7
  5. Эльконін Д.Б. Дитяча психологія: посібник для студ. вищ. навч. закладів. - 4-е вид., стер. - М.: Видавничий центр «Академія», 2007. - 384 с., с. 320
  6. Леонтьєв А.Н. Діяльність. Свідомість. Особистість. - М .: Сенс, Академія, - 2005. - 352 с., с. 156